Калініченко Микола Олександрович — радянський та український спортсмен і тренер, заслужений майстер спорту СРСР, почесний ветеран спорту України, заслужений тренер, кавалер почесного ордена Червоної Зірки.
Для багатьох лучників він став людиною, яка зробила значний внесок у розвиток лучного спорту в СРСР та Україні. Микола Олександрович створював унікальні конструкції луків, багато з яких не мали аналогів у світі.
Він займався розвитком методики та правил стрільби з лука, а його учні досягали високих результатів і представляли Україну на змаганнях різного рівня.
Про життя, роботу та спортивний шлях свого легендарного батька розповідає його син — Калініченко Олександр Миколайович, президент Львівської обласної федерації стрільби з лука.
Останнім часом я щороку намагаюся готувати банер, присвячений особистості, яка зробила значний внесок у розвиток і стала справжнім проривом у стрільбі з лука.
Приблизно третій або четвертий банер я присвятив своєму батькові — Калініченку Миколі Олександровичу.
Саме його називали одним із піонерів стрільби з лука.
Він був першим чемпіоном світу з Радянського Союзу зі стрільби з пістолета. У 1954 році привіз із Каракаса дві золоті медалі — за командний виступ та в особистому заліку. Нагороджував його особисто президент Венесуели.
Наступного року Микола Калініченко став чемпіоном Європи. Неодноразово він здобував звання чемпіона СРСР.
У 1957 році під час одного зі спортивних зборів у Митищах він побачив змагання зі стрільби з лука. Це був фестиваль молоді, у якому брали участь спортсмени з Чехословаччини, Польщі та Фінляндії.
Саме ця зустріч зі стрільбою з лука стала важливим моментом у подальшому житті Миколи Калініченка та визначила новий напрямок його спортивної діяльності.
Батько був шокований! Його дуже здивувало, що в майбутньому олімпійському виді спорту не було представників Радянського Союзу і що СРСР залишиться без медалей.
Після повернення додому, до Львова, батько розгорнув активну діяльність. Як він сам часто казав: «Я будував стрільбу з лука на трьох китах: матеріальна частина, оригінальна методика та тренерські кадри».
Так було покладено початок розвитку стрільби з лука в Україні та Радянському Союзі.
Звичайно, на той час у СРСР луків практично не виготовляли. Батько вирушив на фабрику до фахівця, який займався виготовленням лиж, і запропонував разом спробувати створити щось нове.
До речі, зразки тих перших луків і сьогодні зберігаються в музеях.
Найвдалішою стала модель лука №3. Саме вона за своїми характеристиками змогла конкурувати з найкращими луками того часу.
На вже тоді ортопедичній рукоятці був встановлений приціл, який можна було регулювати вгору-вниз, а також праворуч-ліворуч.
Лук вийшов дуже технологічним: якщо ламалося нижнє або верхнє плече, його можна було легко замінити.
Невдовзі нові луки показали себе і на змаганнях. Найкращі на той час шведські луки «Діана» та «Кентавр» поступалися за характеристиками лукам Миколи Олександровича.
Це дало можливість забезпечити ринок Радянського Союзу якісними вітчизняними луками.
У перший рік у Львові виготовили лише близько 600 луків, але згодом попит настільки зріс, що їх почали виробляти тисячами. Покупці приїжджали та замовляли луки з усього Радянського Союзу.
Микола Калініченко отримав патент на свою розробку.
Лук на той час коштував 12 рублів 80 копійок і вважався досить доступним. У комплекті було чотири дерев’яні стріли, що давало можливість лучнику брати участь у змаганнях.
Сам Микола Олександрович почав активно тренуватися. Перша секція стрільби з лука була фактично сімейною. Згодом навколо батька почали стихійно формуватися гуртки стрільби з лука.
Спочатку це були друзі батька — чемпіони з польової стрільби. Згодом він вирішив відкрити школу тренерів. До неї приїжджали люди з різних міст, але виникла проблема — викладати було фактично нікому.
Спеціальної літератури практично не було, тому батько переклав кілька книг польських авторів.
Проте на нього чекало розчарування. Він не захотів іти шляхом, яким на той час розвивали стрільбу з лука європейські тренери. Їхня методика здавалася йому неприйнятною та надто складною.
Тоді Микола Олександрович вирішив створити власну методику навчання стрільби з лука.
Саме ця методика згодом стала основою його тренерської школи та отримала широке визнання серед лучників.
У 1961 році Микола Олександрович привіз із Чехословаччини технологію виготовлення склопластикових луків. Вона зацікавила багатьох фахівців, і вже невдовзі такі луки почали виготовляти в різних містах Радянського Союзу.
Але не лише батько стояв біля витоків розвитку радянської стрільби з лука. Я також хочу згадати кількох людей, які зробили вагомий внесок у становлення цього виду спорту.
Труш Роман Іванович — чемпіон, син видатного художника. Не будучи професійним тренером, він підготував від п’яти до семи майбутніх чемпіонів Радянського Союзу, а також двох чемпіонок світу.
Працюючи у профспілці будівельників, він домігся того, щоб у Львівській області на базі 26 спортивних колективів з’явилися секції стрільби з лука. Невдовзі в багатьох містах почали проводити й спартакіади.
Ще однією важливою людиною в історії розвитку радянської стрільби з лука був Гордієнко Георгій Опанасович.
У той час, коли батько на лижній фабриці працював над створенням свого першого лука, на виробництві не було ні токарів, ні фрезерувальників. Потрібно було виготовити невелику, але важливу деталь — рухомий приціл із різьбленням.
Георгій Опанасович на той час працював в оптико-механічній майстерні. Саме там почали виготовляти луки, стріли та комплектуючі. Там же з’явилися й склопластикові луки «ГАС». До речі, у багатьох секціях такі луки використовувалися ще багато років.
Проблеми в СРСР були не лише з луками. Не вистачало навіть мішеней. Тоді батько запропонував використовувати мішені для бойової стрільби на 300 метрів. Вони мали розмір один на один метр, а їхня вартість була мінімальною.
Проблема була і зі щитами для стрільби. Потрібно було зробити так, щоб стріли не пошкоджувалися під час влучання. Спочатку використовували дерен, а також стріляли в землю та глину, після чого стріли доводилося очищати.
Поступово почали використовувати солому, яка стала доступнішим матеріалом для виготовлення щитів.
Микола Олександрович одним із перших у Львові відкрив дитячо-юнацьку спортивну школу зі стрільби з лука. Школа придбала таку кількість луків, що на той час їх було більше, ніж у всій Львівській області.
Микола Олександрович дуже пишався тим, що після скорочення військовослужбовців у 1961 році йому вдалося залучити велику групу офіцерів до суддівства змагань. За його словами, це був один із найкращих корпусів суддів у Радянському Союзі.
Миколу Олександровича також призначили головою секції стрільби з лука Радянського Союзу. Значною мірою завдяки його роботі були сформовані сучасні на той час правила та система класифікації лучників.
Однак радянських лучників не допускали до міжнародних змагань, оскільки СРСР ще не був членом FITA — Міжнародної федерації стрільби з лука.
На той час представником FITA був Кассель де Мейр. За запрошенням Миколи Олександровича, який розповів йому про стрімкий розвиток стрільби з лука в Радянському Союзі, він приїхав до СРСР.
Після цього розпочалася процедура вступу Радянського Союзу до FITA. Таким чином для радянських лучників відкрився шлях до участі в міжнародних змаганнях.
Перший чемпіонат СРСР зі стрільби з лука відбувся у 1964 році в Таллінні.
Цікаво, що рівень підготовки радянських лучників на той час був настільки високим, що перемагати на міжнародних змаганнях для них іноді було легше, ніж на внутрішніх змаганнях у Радянському Союзі.
Рівень конкуренції всередині країни був надзвичайно високим. Причому на європейські змагання не завжди відправляли найсильніших спортсменів, проте навіть вони регулярно посідали призові місця.
Цікавий факт, пов’язаний із FITA.
Практично до початку Другої світової війни стрільба з лука входила до програми Олімпійських ігор, але згодом була виключена з неї.
Майже через 15 років у Львові відбулися змагання, після яких стрільба з лука знову отримала статус олімпійського виду спорту.
Сім федерацій, представники яких були присутні на цих змаганнях, проголосували за повернення стрільби з лука до програми Олімпійських ігор.
Сьогодні про цю важливу подію у Львові нагадує меморіальна таблиця.
Микола Олександрович Калініченко помер у 2008 році, але його справа продовжується завдяки сину та учням, які зробили вагомий внесок у розвиток української стрільби з лука та прославили цей вид спорту на міжнародній арені.
